Спорт новости в Одессы
Третє липня близько дев’ятої ранку. За звичкою, прокинувшись, тягнуся до телефона. Заходжу у фейсбук й одразу ж натрапляю на погані новини: російські терористи знову атакували «шахедами» Одесу, поцілили у житловий будинок. І в цю мить чую давно, на жаль, знайомий звук «мопеда», що наближається до нашої багатоповерхівки в центрі Полтави. Ще подумала: «Чого це вони зранку тут розлітались?»
У нічній сорочці і з цибулею в руках
Бо зазвичай ворожі безпілотники активізуються ближче до півночі. І тут неподалік як гахне, що мене аж підкинуло на ліжку. Обережно вийшовши на лоджію, помічаю в небі білу хмару диму. «Нічого серйозного», — промайнула думка. Тож відправилась на кухню готувати сніданок.
ВІДЕО ДНЯ
Вже закипала гречана каша в казанку, як у небі почало свистіти. Дуже сильно. Здавалось, ось-ось і ракета (чомусь була впевнена, що летить якась крилата зараза) влучить у наш будинок. Як тримала в руках пакет з цибулею, щоб робити засмажку, так разом з ним і «приземлилась» у кутку біля холодильника. На випадок, що він захистить мене від скляних уламків, якщо летітимуть. Знову сильний вибух неподалік, а слідом, майже без перерви — ще три. Двигтять стіни, брязкає скло… Вирішую перебиратися у безпечніше місце, а саме в коридор, де начебто діє правило двох стін. Бо холодильник може загорітися, і хто мене тоді назве розумною. Повзу, не випускаючи з рук кулька. З нього випадає цибуля, я її повертаю на місце, щоб… не смітити. Якось таки добираюсь майже до вхідних дверей. Сіла напроти шафи з великим дзеркалом. Й помічаю в ньому перелякану бліду жінку в… нічній сорочці. В очікуванні чергового удару приходить думка, що це нікуди не годиться — бути придавленою уламками в нічній сорочці. Тим паче, знаю, зараз багато хто, лягаючи спати, надіває найкращу білизну. Ну, щоб, коли рятувальники знайдуть тіло, воно гарно було «запаковане».
Кілька хвилин сиджу під стіною в очікуванні найгіршого й просто прошу (невиправна атеїстка) вищі сили відвести біду й захистити. Здавалося, небо так близько… Усі проблеми — фінансові, емоційні, фізичні — якось зникли самі собою. Та вже нічого не свистіло над головою. Тільки чутно через відчинені настіж вікна (давно так роблю, щоб не повибивало), як їдуть машини з уключеними сиренами. Помаленьку піднімаюся, чимчикую на лоджію. Із-за будинку вже валить чорний дим, і я здогадуюсь, що це може бути влучання у ТЦК та СП, який метрах у 300 від мого дому. Особисто для мене це було очікувано давно, з самого початку повномасштабної війни. Ну, ось це й сталося…
На тремтячих ногах добираюсь до тонометра й такими ж тремтячими руками затягую манжетку. Так і є: тиск скакнув, пульс пришвидшився. Капаю у чашку заспокійливе.
Моїм першим бажанням було вироблене багатьма роками праці в журналістиці бігти на місце влучання. Але похоплююсь: це ж війна. Терористи часто б’ють в одне місце з деякою перервою, щоб зібрати більше жертв.
Довелося їсти кашу. Потім стала під душ, зробила зачіску, навела макіяж. «А не дочекаєтесь, щоб я вас боялась!» — сказала сама собі й стала збиратися, щоб виконати свій професійний обов’язок. І аж розсміялась десь усередині, виявивши на лавці в коридорі оранжевий кульок з цибулею. Не пам’ятаю, як я його туди поклала…
РЕКЛАМА
Залягти під столом і вціліти
Було вже добре за полудень, як я дійшла до першого кола оточення місця прильоту. Вулиця Дмитра Коряка перекрита, Сінна та Шевченка також. Ніде нікого не пускають. На такі випадки маю редакційне посвідчення. Але, о жах! Відкриваю сумочку й виявляю, що посвідчення забула. Хоча нічого дивного в стресовій ситуації. Повертаюсь додому, розцінюючи те, що сталося, як певний знак.
І це ж треба! Зустрічаю Вітю! Того самого 62-річного безхатька — засмаглого бороданя з одним нижнім зубом, який першим давав мені інтерв’ю після найбільшої масованої атаки «шахедів» на обласний центр з початку повномасштабної війни 22 квітня цього року.
Безхатько Вітя пережив атаку, ховаючись за деревом
РЕКЛАМА
Вітя уважно порпався у баку зі сміттям, шукаючи в ньому чогось їстівного. Чоловік давно живе під відкритим небом і не має звички починати ранок з кави.
Запитую свого знайомого, як він пережив сьогоднішню атаку.
— Спав отут недалечко, на провулку Тупому, під деревом. І коли перший раз влупило, просто сховався за ним. А що робити? Куди бігти? Слава Богу, минулося і на цей раз.
На жаль, більшість з нас живе за таким же принципом, як цей безхатько, якому нічого втрачати…
Додому я так і не дійшла. За кілька хвилин включили сигнал тривоги, і з державних установ, мимо яких я проходила, почали висипати люди й розбігатись у різні боки.
— А що, тут немає укриття? — питаю молоду жінку в поліцейській формі, вдаючи, що не знаю відповіді на запитання.
— Треба бігти або в ляльковий театр, але не факт, що там відчинено, або у пішохідний перехід, що в центрі, — радить вона мені.
І туди, й туди шлях неблизький. Але я вибираю перехід. І вибираю собі попутника — красивого кремезного чоловіка років сорока. По його кульгавості визначаю, що він воював і зазнав поранення. Доки ми з ним з усіх сил бігли до рятівного переходу, весь час розмовляли.
— Чим далі відбіжимо від ТЦК, тим краще, — говорить Іван (хай буде Іван, бо я не питала, як його звати). — З’явилось повідомлення, що росіяни запустили балістику. Якщо сюди прилетить «Іскандер», від цього мікрорайону мало що залишиться.
— А яка в нього похибка прильоту? — намагаюсь зрозуміти, чи потрапляємо ми в зону потенційного удару.
— Двісті-триста метрів, — відповідає Іван, і я мимоволі прискорююсь.
Чоловікові явно важко бігти через кульгавість. Виявилось, він дійсно служив у ЗСУ, після серйозного поранення був визнаний обмежено придатним до військової служби й тепер служить у ТЦК та СП.
— Так ви, значить, були на службі в момент удару? — питаю.
— Сам винуватий, — Іван замість прямої відповіді починає нарікати на власну безпечність. — Коли пролунав сигнал повітряної тривоги, я вирішив не спускатися в укриття, а перечекати в кабінеті. Дивлячись на мене, деякі колеги також залишились. Я просто ліг під стіл. Мабуть, тому залишився не ушкодженим. А хлопців забрала «швидка» з різними пораненнями.
— А хіба укриття в ТЦК не надійне, що ви шукаєте, аби деінде сховатись?
— Ніхто не очікував на таку війну й воно не розраховане на такі удари. «Іскандери», скажімо, пробивають кілька поверхів і заходять у землю на шість метрів. Тому великого сенсу ховатися у підвалах чи у так званих укриттях, якщо це тільки не бомбосховище, не бачу. Єдине, що воно дійсно може захистити від уламків. А може завалитись…
— Чому говорять, що ТЦК атакований дронами, а не ракетами? Я ж чула свист ракети…
— То звук «шахедів», які прискорюються, заходячи в піке, щоб уразити об’єкт.
— На вашу думку, були задіяні коригувальники?
— Ні. Росіяни мають координати всіх стратегічно важливих об’єктів в Україні, усіх призивних пунктів. Це звичайнісінький терор, спрямований на те, щоб залякати населення. Удари по ТЦК — це ж не удари по центрах прийняття рішень. Ми є центрами виконання рішень. І навіть якщо начальник буде ліквідований, то терцентр комплектування своєї роботи не припинить, оскільки інша людина прийме командування на себе.
(Згодом стало відомо, що працівники СБУ виявили двох осіб, які фіксували факт влучання — Авт.).
Ми вже вибігли з вулиці Просвіти на кільце Соборності, й Іван підказав ще одне місце для укриття — дерева в Корпусному парку. Мені одразу ж згадався Вітя…
— А ось стояти на зупинках громадського транспорту, зробленого з полікарбонату, як стоїть оцей неляканий народ, дуже небезпечно, — звертає увагу мій попутник на гурт людей біля приміщення «Укрпошти». — Від ударної хвилі цей пластиковий матеріал розсиплеться й гострі уламки можуть поранити. Краще забігти в якийсь найближчий будинок й стати подалі від скла десь у куточку. Якщо навіть станеться завал, у куточку завжди знайдеться трохи простору для вас.
Зупинка громадського транспорту навпроти ТЦК. Біля таких споруд, зроблених з полікарбонату, стояти дуже небезпечно. Від ударної хвилі цей пластик розсиплеться й гострі уламки можуть поранити
Спустившись у підземний перехід, де десятка півтора полтавців перечікували тривогу, я так і зробила. Добре, мій куточок ніхто не зайняв. А ще краще, що балістика в місто не прилетіла. На жаль, вона полетіла в Одесу.
Люди ховаються у підземному переході
На війні все зрозуміло, а тут не знаєш, чого чекати
Опинившись нарешті на місці прильоту, звертаю увагу на ще одного гарного накачаного чоловіка, який з апетитом їсть борщ біля волонтерського штабу, нахвалюючи кухарок. Хоч чоловік і був у цивільному одязі, але все одно щось видавало в ньому демобілізованого військовослужбовця. Тому одразу запитую в нього:
— Де страшніше: на війні чи в тилу?
— На війні все зрозуміло, — відповідає. — А тут не знаєш, звідки й чого чекати.
З’ясувалося, чоловік дійсно після отриманих поранень переведений на службу до ТЦК та СП.
«Шахедну» атаку він, як військовий, оцінює добре спланованою.
— На момент першого удару я знаходився на найвищому, п’ятому поверсі, — розповідає. — Там було найнебезпечніше. Вижив тільки завдяки щасливому збігу обставин. Але не буду про них розказувати.
З’єднані між собою приміщення обласного та міського ТЦК та СП вистояли, попри все. Цегляна стіна пошкоджена в одному місці — там зіяє відносно невелика наскрізна дірка. Дещо дісталось дахові. Але вибиті всі вікна. Всередині, видно, утворилось місиво.
Спілкуючись зі свідками події, відновлюю картину здійсненого терору. Один з них бачив, як перший «шахед» заходив з боку Карлівки. Він вибухнув перед вхідними дверима приміщення.
А інші безпілотники, за словами охоронця магазину, розташованого поряд, летіли на висоті 30−40 метрів з боку Опішні. Один влучив у старий одноповерховий будинок напроти ТЦК, який одразу ж спалахнув, а три інші — в стіну і дах колишнього військкомату. Ударною хвилею пошкоджено низку житлових будинків і торгових точок на розі вулиць Шевченка та Сінної.
Один «шахед» влучив у старий одноповерховий будинок напроти ТЦК
Люди, за якими я спостерігала, по-різному перенесли пережитий стрес. Продавчиня магазину, що примикає до ТЦК, сидить на східцях із невеликим пластирем на коліні й тихо плаче. Чоловік з довгою свіжою подряпиною на обличчі весь час з кимось розмовляє по телефону, судячи з усього, докладає, що живий-здоровий і що більшість потерпілих зазнали лише порізів склом. А хтось просто заціпеніло дивиться на згарище.
Рятувальники остаточно загасили старий одноповерховий будинок ближче до вечора.
— Пожежні знайшли у помешканні мобільний телефон, тож подумали, що його власник також може перебувати там, — розповіла речниця Головного управління ДСНС у Полтавській області Світлана Рибалко. — Але, обшукавши житло, нікого не виявили. З’ясувалось, у будинку проживали дві жінки. На щастя, вони вискочили з нього після першого прильоту «шахеда» й відбігли у безпечне місце. Другий приліт якраз був у їхнє помешкання…
Загалом рятувальники деблокували, звільнили з-під завалів і допомогли вибратися на свіже повітря десятьом людям.
Тим часом у понівечених будівлях киплять відновлювальні роботи. Гуманітарна місія «Проліска» забезпечила постраждалих орієнтовано-стружковими плитами й міцною прозорою плівкою, щоб можна було затягнути отвори вибитих вікон та дверей. Хтось робить це самостійно, а комусь допомагають волонтери благодійного фонду «Вільні та незламні».
Юні волонтери БФ «Вільні та незламні» за роботою
Звертаю увагу на кількох зовсім юних хлопчаків, зайнятих на цих роботах.
— Так мені вже 15, — не без гордості за себе каже Сергій. — Я вже не школяр, а студент коледжу. Мої старші друзі йшли сюди, і я з ними.
Старші доручили Сергієві носити великий ящик з будівельними інструментами й пилки. Загалом у фонді допускають до таких робіт з 18 років, в особливих випадках — з 16. Тож мій неповнолітній співрозмовник виняток з винятків.
На запитання, чому вони тут, хлопці кажуть: «Щоб надати допомогу тим, хто її потребує».
І це є основним гаслом фонду «Вільні та незламні», створеного в Полтаві на початку повномасштабного вторгнення.
Одна з його співзасновниць, акторка Полтавського академічного обласного театру ляльок Адріана Ерстенюк розповіла, що спочатку на такі випадки виїжджає група екстреного реагування, яка надає домедичну допомогу потерпілим, а згодом у чаті запрошують бажаючих підсобити фізичною силою. Наперед ніхто не знає, скільки волонтерів відгукнеться.
Співзасновниця БФ «Вільні та незламні» Адріана Ерстенюк
Уже на місці штаб приймає заявки від потерпілих. Але лише від вразливих категорій населення: престарілих, одиноких, маломобільних, жінок з дітьми.
Команда фонду бере на себе також евакуацію людей з фізичними обмеженнями у тимчасові місця перебування, якщо їхнє житло сильно постраждало. До речі, ще на початку повномасштабного вторгнення особисто директор фонду Денис Кляп евакуйовував людей з Харкова до Полтави. За потреби «Вільні та незламні» евакуюють населення з прифронтових зон. А після підриву Каховської ГЕС одними з перших повезли на Херсонщину моторні човни, в яких була велика потреба.
Жінка з Чугуєва тікала від наближення фронту, але росіяни завдали їй поранення у «тихій» Полтаві
Наступного дня я неофіційно поспілкувалась зі своїм добрим знайомим — речником відомства майором Романом Істоміним. У той критичний момент він також знаходився в атакованому приміщенні. Вважає, що йому дуже пощастило — отримав лише легку контузію й порізи від розбитого скла.
— Великої кількості жертв удалося уникнути завдяки тому, що особовий склад ТЦК та СП давно розосереджений за іншими адресами, — сказав майор Істомін. — У самій же роботі ТЦК та СП критично нічого не змінилося. Заходи оповіщення, мобілізації, рекрутингові заходи і відбір до вищих навчальних закладів тривають у більш-менш штатному режимі. Тобто, продовжується комплектування Сил оборони, хоч би як країна-агресорка не намагалася зірвати цей процес.
Документи людей, які перебувають на військовому обліку, призовників та резервістів збережені, оскільки вони давно вже розміщені в електронному реєстрі «Оберіг». В обласному ТЦК зберігаються паперові справи лише військових пенсіонерів, але й вони не постраждали
За наявною інформацією, російські терористи спрямували на Полтавський ТЦК 8 «шахедів». Три з них збили вертолітники. Цілком можливо, це були БпЛА між першим, який прилетів, і наступними. І це суттєво зменшило можливі наслідки, адже присутні в приміщенні мали час на евакуацію. Щастя, що жоден із безпілотників не залетів у вікно…
Між тим у результаті «шахедної» атаки росіян на об’єднаний міський та обласний ТЦК та СП на місці загинули дві людини: 21-річний студент Полтавського державного аграрного університету і за сумісництвом працівник Полтавської облвійськадміністрації Олександр Ляшик та нещодавно демобілізований військовий 39-річний Станіслав Попович з Нових Санжар.
Нещодавно демобілізований військовий 39-річний Станіслав Попович та 21-річний студент Олександр Ляшик
Олександр навчався в магістратурі за спеціальністю «Облік та оподаткування». Водночас кілька місяців тому, закінчивши стажування в Полтавській ОВА, був зарахований на посаду головного спеціаліста.
«Був наполегливим, доброзичливим і мав щиру мрію працювати на благо України», — сказано в дописі аграрного університету на «Фейсбуці».
Як стало відомо нам з власних достовірних джерел, Олександр Ляшик проходив мимо епіцентру вибухів і, швидше за все, не чув звуків ударних дронів, оскільки ішов з навушниками.
У демобілізованого менш як за тиждень до трагедії Станіслава Поповича, оскільки він утретє став батьком, 3 липня були свої справи в ТЦК. Він приїхав у Полтаву з документами, щоб стати на облік. І чи то сидів у власному припаркованому поряд автомобілі, чи то збирався сісти до нього. Удар «шахеда» не залишив чоловікові шансу на життя.
Станіслав Попович, водій за фахом, був мобілізований до лав ЗСУ більше року тому. Служив водієм інженерно-саперного відділення. Виконував бойові завдання на Сумщині й Донеччині. За словами людей, котрі його знали, був дуже відповідальним і надійним, любив дружину та дітей, завжди посміхався, попри всі тяжкості військової служби. Був щирим і справжнім!
На жаль, лікарям не вдалося врятувати і життя працівниці ТЦК та СП Тамари Пивовар, яка у момент першого влучання знаходилась у фойє. За нашими даними, ударною хвилею її відкинуло на залізобетонну колону, внаслідок чого вона отримала значні пошкодження нижніх кінцівок. 6 липня жінка, яка перенесла кілька тяжких операцій, померла в лікарні.
Співробітниця ТЦК та СП Тамара Пивовар
Судячи з того, що полтавці знаходили металеві кульки навіть поблизу Центрального ринку, за кількасот метрів від ТЦК, «шахеди» були нашпиговані елементами, призначеними для якомога більшого ураження людей.
Вочевидь, дві з них застрягли у стегні знайомої моєї знайомої з Чугуєва Харківської області. Ще на початку повномасштабної війни родина жінки переїхала до «тихої» Полтави, подалі від обстрілів. Але вже давно зрозуміло, що від війни не сховаєшся. Її треба тільки зупиняти. У ній треба тільки перемагати!
Знайдена на місці атаки шрапнель
P. S. Серед травмованих — військові, цивільні та працівник МВС. Стан п’ятьох із них лишається тяжким. У потерпілих зафіксовані переломи, осколкові поранення, ампутації пальців.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію родини, яка дивом вижила під час ракетного удару по Полтаві.
На фото у заголовку будівля ТЦК та СП у Полтаві
Фото автора та з відкритих джерел
SEO продвижение в Одессе
